Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, поблизу Алчевська. У 1963-1964 рр. працює в редакції газети «Літе­ратурна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сце­нарній майстерні Київської кіностудії імені О. Довженка, створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

       1966 р. вийшла перша його книжка «Зав’язь», яка стала од­нією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози й зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. Журнал «Дружба народів» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. 1968 р. «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено пре­мію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань. 1970    рр. з’являються в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюн­ника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) пові­домляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за бага­торічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Бать­ківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

       Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіно­повістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

       На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавни­цтві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.

       За книги «Климко» (1976р.)і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки 1980 р.

       Він був одружений і мав двох синів. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою,

7 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

       1989 р. його творчість була посмертно відзначена Держав­ною премією імені Т.Г. Шевченка («Вогник далеко в степу», «Климко», «Лісова сторожка» «На згарищі», «Зав’язь», «Син приїхав», «Три зозулі з поклоном»).

       Екранізації.

   За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною пові­стю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — кіно­картину «Климко» (1983), 1993 р. екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

​